ТАКЕ ВРАЖЕННЯ, ЩО Я ТУТ ВЖЕ БУЛА ...
Кожного з нас хоч раз у житті охоплювало раптове і дивне відчуття ... Ми знаємо напевно: ось те, що зараз, відбувається вперше. Але раптом усвідомлюємо, що одного разу це вже траплялося: тут я вже був, бачив цієї ж людини, чув ті ж слова, і так само падало світло. Ця нібито зустрічається з минулим ...

Так, великого швейцарського психолога і філософа Карла Густава Юнга це почуття вперше відвідало в 12 років. І з тих пір він був переконаний в тому, що живе паралельним життям і частково перебуває в XVIII столітті.

Випадки дежавю описували Джек Лондон, Конан Дойл, Кліффорд Саймак в книзі «Заповідник гоблінів». У популярному американському фільмі «День бабака» головний герой кожен день, прокидаючись, потрапляє в один і той же день. Він з подивом виявляє, що нічого не змінюється ні в кімнаті, ні у пейзажі за вікном. І яким би чином він не намагався змінити ситуацію, цей день повторювався знову і знову.

А деякі прояви феномену бувають настільки парадоксальними, що взагалі змушують повірити в переселення душ.

Приміром, коли співачка Мадонна вперше оглядала імператорський палац у Пекіні, у неї виникло відчуття, що вона в нього знає кожен завулок. Це дало їй привід стверджувати, що в минулому житті вона була слугою останнього маньчжурського імператора.

Вперше приїхавши в Єгипет, Тіна Тернер несподівано побачила знайомі пейзажі й предмети. І раптом «пригадав», що за часів фараонів була подругою знаменитої цариці Хатшепсут або навіть самої царицею. А «агент 007» Шон Коннері недавно остаточно переконався в тому, що був лікарем в войовничому племені африканських аборигенів.

Але ж ми знаємо, що ні одну мить історії не переживається двічі.

Звідки ж усе-таки беруться настільки дивні спогади про минуле і майбутнє?

МАПА НОВИХ МІСЦЬ
Фахівці з Массачусетського технологічного університету нещодавно заявили, що розгадали загадку дежавю.

- Ми виявили ділянку головного мозку, відповідальну за формування цього загадкового відчуття, - запевнив керівник групи, біолог Судзумі Тонегава, нобелівський лауреат 1987 року. - Наші експерименти показали: головну роль грають нейрони в центрі пам'яті мозку - гіпокампі. Конкретно - його зубчаста звивина, яка і дозволяє швидко - майже миттєво - розпізнавати найдрібніші відмінності в схожих образах.

Завдяки діяльності цієї ділянки людина усвідомлює, які враження нагадують ті, що він вже бачив, а які принципово нові. Гіппокамп як би ділить досвід людини на минуле і сьогодення. Але коли два враження виявляються занадто схожими, у роботі гіпокампу відбувається збій. Що й призводить до дежавю.

Дослідники вважають, що набір нейронів, названих ними «клітки місця», формує свого роду «зліпок» проекту будь-якого нового місця, до яких ми потрапляємо. Оскільки ми його несвідомо починаємо собі уявляти, користуючись раніше накопиченої інформацією. І коли ми бачимо це ж місце вже наяву, то намагаємося порівняти «віртуальний» образ із сьогоденням. І якщо цей процес з якоїсь причини дає збій, наприклад в стресовій ситуації або від втоми, то мозок починає вважати змодельовану перш картинку або ситуацію реальної і в результаті видає «брехливі» спогади за істинні. І тоді нам здається, що ми були в цьому місці, хоча в ньому ми перебуваємо в перший раз.

Прикра помилка
На думку Ігоря високоволь, співробітника кафедри загальних закономірностей розвитку психіки Інституту психології імені Л. С. Виготського, дежавю - це, швидше за все, помилка, що виникає із-за схожості ситуацій. Людина, спостерігаючи обставини, дійсно мають схожість з вже мали місце в минулому, плутає мізансцени - вони зливаються для нього в одну подію. Тобто в основі феномена лежить усього лише здатність людського мозку до асоціативного мислення. Часто ефект виникає лише при вигляді незначної дрібниці, що має віддалену зв'язок з минулим людини. Так, наприклад, людині може здатися, що він вже зустрічав цього перехожого, якщо він раптом побачить на ньому піджак, який сам колись носив у молодості.

На користь «асоціативної» версії виникнення цього феномена говорить і досвід, проведений психологами Університету Лідса. Їм вдалося знайти спосіб штучно викликати у людини відчуття дежавю. Добровольцям демонстрували на екрані список з 24 слів. Після чого гіпнотизували. Знаходяться в стані трансу учасникам експерименту вселяли, що, коли вони побачать слова в червоній рамці, ці слова будуть їм знайомі, хоча вони не будуть знати, де і коли їх бачили.

Отямившись піддослідним показували старі і нові слова в рамках різних квітів. З вісімнадцяти випробовуваних у десяти чоловік виникало відчуття, що слова в червоних рамках вони вже бачили десь, навіть якщо це були зовсім нові слова.

Однак психофізіологічна причина явища досі не зрозуміла: відмічено лише, що дежавю проявляється на тлі втоми і частих стресів. Також стало відомо, що це явище найбільше турбує 17-річних підлітків, які вже набрали мінімальний багаж вражень і дуже гостро реагують на різні життєві ситуації. А друга і остання хвиля дежавю настає чомусь у 35 - 40 років. І найбільше схильні цьому почуттю меланхоліки із загостреним відчуттям життя, дуже нервові і вразливі.
_
ДУМКИ ФАХІВЦІВ
Провідний науковий співробітник Інституту вищих гуманітарних досліджень РДГУ кандидат філософських наук Леонід КАРАСЬОВ:

- Моє пояснення цього феномена ближче всього до «голографічної» гіпотезі. Принцип голографії означає, що кожна точка на зображенні містить достатньо інформації, щоб по ній відтворити всю картину незалежно від того, під яким кутом на неї падає погляд. Так само, можливо, побудований і цей дивний феномен. У закодованому вигляді в мозку зберігається практично вся інформація, з якою ми стикаємося в житті. Але все, що ми бачили і чули, заховати так глибоко, що витягти це звичайним чином практично неможливо. Вискочити ця інформація може завдяки всього лише маленької деталі. Якийсь запах, звук, освітлення, скороминуща зустріч з якимось перехожим можуть створити у вас ілюзію того, що в подібній ситуації ви вже виявлялися 5 - 10 років тому. Хоча при детальному аналізі з'ясовується, що дуже багато чого не збігається.

Директор Центру психічного здоров'я РАМН Олександр ТІГАНОВ:
- Явище дежавю стоїть ближче всього до парамнезіям, тобто до певних спотворень пам'яті з області психопатологічних розладів. Воно може виникати у людей практично здорових. Але тим не менше кожна людина з подібними явищами повинен бути ретельно обстежена для того, щоб переконатися, що у нього немає патологічних вогнищ у мозку. Адже цей незвичайний ефект в деяких випадках може перерости в амнезію, коли минуле геть зникає зі свідомості. Або, навпаки, дати поштовх для виникнення фантазій типу марення, галюцинацій або ідефікс.